18.06.2006
Слава Богу!
Радий вітати Вас на сайті Петропавлівського чоловічого монастиря на озері Світязь. Мене звати ієромонах Петро. Я автор і адміністратор даного сайту.
Справа в тому, що востаннє, коли я “серйозно” мав справу з комп’ютерами, то це було ще аж у 2002-му році, коли я працював програмістом у Пенсійному фонді. І це моя перша робота по створенню сайтів. Тому прошу строго не судити, а підтримати порадою. Завжди відкритий для конструктивної критики. Пропозиції і побажання щодо покращення сайту надсилайте на електронну адресу Andmyhoro@ukr.net або у Viber за номером +38 099 408 43 28. Дякую всім за увагу. Ангела хранителя і Божого благословіння!
08.07.2026
Вітаємо намісника нашої обителі, дорогого отця Арсенія із 50- річним ювілеєм!
Бажаємо Божого благословення, міцного здоров’я, терпіння в пастирському служінні. Щоби Богу догодили і життя вічне заслужили!
Братія монастиря
05.07.2026
Проповідь у неділю 5-ту після П’ятидесятниці
Сьогодні, дорогі брати і сестри, Свята Православна Церква, пропонує нам Євангельську розповідь про зцілення двох гадаринських біснуватих. Двох людей, що майже повністю втратили людську подобу, ставши підвласними демонічним силам. Їхній образ та спосіб життя був настільки незвичним для людей, що усі, хто проходив цим краєм, намагався уникати зустрічі з ними.
Нам мало відомо про життя цих двох недужих. Ми лише знаємо, що вони проживали у гробах, неподалік берега та завдавали чимало незручностей для перехожих. І ось Сам Господь власними стопами ступає на берег, де переховувались ці біснуваті.
І що ми бачимо? Дивна та незвична картина: одержимі нечистим духом самі прибігають до Христа, схиляючи перед Ним голови. І біси, що жили в цих людях, усвідомлюючи перед ким вони стоять, з жахом звертаються до Спасителя: «Що тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас».
«Що тобі до нас» – іншими словами, хіба є у нас щось спільне з Тобою. Страшні слова, проте звучать на диво, знайомо для багатьох людей. Адже як часто у своєму земному житті ми намагаємось, якщо не відкрито противитись Хисту, то, щонайменше, не помічати Його. Не помічати, коли гріх та пристрасті затуманюють наше серце та душу, коли йдемо на компроміс з власною совістю заради короткочасної вигоди чи задоволення. Якщо ми хочемо бути справжніми християнами, ми повинні навчитись чути голос Божий, який лунає у нашому серці. Ми повинні навчитись бачити Бога та Його провидіння у нашому житті. Навчитись з трепетно берегти в собі образ та подобу Божу.
Читаючи Євангеліє далі, ми бачимо, що біси готові залишити одержимих людей, але натомість просять дозволу піти в стадо свиней. Господь відповідає їм: «Йдіть». Продовжуючи розповідь, апостол говорить такі слова: «Вони, вийшовши, пішли в стадо свиней. І ось, все стадо свиней кинулось з кручі в море і втопилось у воді».
Чому ж біси питають у Христа дозволу увійти в свиней, а не просили дозволу Божого, щоб увійти в цих двох біснуватих? Напевно, сказати неможливо. Але можемо припустити, що ці дві людини колись у чомусь сильно згрішили і тим самим відкрили себе для влади демонів, і біси з радістю увійшли в них. Звернемо увагу на те, що біси не просто покидають змучених важким недугом людей, а просяться ввійти в стадо свиней: «якщо Ти нас гониш, то направ нас у це стадо свиней». Невже вони не могли просто залишити стомленні людські тіла? Виявляється – ні, зло не може жодної миті залишатись бездіяльним, воно хоче руйнувати все, що створив Господь, володіти хоча б якимось творінням Божим, нехай навіть безсловесними і нечистими створіннями.
Проте дивує інше, а саме – поведінка пастухів, що пасли стадо, та поведінка місцевих мешканців, які вийшли подивитись, що насправді сталось з їхнім майном. Вони не сваряться, не нарікають, не говорять грубих слів, а просто просять Спасителя покинути їхній край. Вочевидь, вони чули про Христа, про слова його проповідей про чудеса, які свідчили про Нього, як про Бога, але в цій ситуації для них це відходить на другий план. Їхнє серце не наповнюється радістю та вдячністю Богові за звільнення від диявольських тенет двох своїх співгромадян. Вони хоч і відчували певні незручності, пов’язані з перебуванням біснуватих у цій окрузі, але давно змирились, звикли та навчились жити з цією проблемою. Вони просять Христа піти. Просять Його піти, тому що найважливішим і найдорожчим для них було стадо свиней. Вони бояться, що Христос може порушити звичний для них спокій та комфорт, створити в їхніх містах інші чудеса і при цьому їм доведеться знову щось втратити.
Хіба ці жителі міст і пастухи не божевільні? Хіба далеко пішли вони в своєму стані від тих двох нещасних біснуватих, яких зцілив Господь? У своїй божевільній жадібності вони просять покинути їхню території, Того, Кому належить вся земля і весь світ. Яку відповідь вони дадуть перед Богом в час страшного суду? Чому не увірували та не прийняли Його? Чому не впустили Його в своє місто, до своїх домівок, в своє життя? Тому що злякалися за своє майно? Тому що чужий біль та страждання були далекими від їхніх черствих сердець. Злякалися за звичний спосіб життя? Але спосіб їхнього життя, наголошує блаженний Феофілакт Болгарський, подібний до свинячого і продовжує: «де свиняче життя, там не Христос перебуває, а демони».
Як часто і ми непомітно для самих себе так само зустрічаємо Бога у нашому житті. Своїми діями просимо його не заважати нам жити звичним для нас життям. Сьогоднішнє Євангеліє, застерігає нас від легковажності та необережності у духовному житі. Наголошуючи на тому, що життя без Бога перетворює нас у рабів, які не мають власної волі, а лише виконують накази господаря. Нагадуючи, що віддаленність від Бога – це мука, як для людини, так і для тих, хто знаходиться поряд з нею.
Докладемо усі сили, щоб прагнути зберегти і виконати те спасительне вчення, яке дав нам Господь. Навчимося, ціною власного добробуту, любити Бога та ближнього. Побудуємо своє життя на виконанні Його заповідей, в Ньому знайдемо щоденну радість, силу та захист. Амінь!
Прот. Андрій Шевчук,
клірик кафедрального собору всіх Святих землі Волинський
(Луцький кафедральний округ)
28.06.2026
Проповідь у неділю четверту після П’ятидесятниці
Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Улюблені во Христі браття і сестри, сьогодні нам було запропоновано дивне євангельське благовіствування про чудесне зцілення Господом нашим Ісусом Христом слуги римського сотника.
Господь наш Ісус Христос під час свого земного життя звершував багато чудес: воскрешав мертвих, декількома хлібами нагодовував тисячі людей, ходив по морі як по суші… В Євангелії більш всього описано випадків чудесних зцілень від різних хвороб. Господь зціляв біснуватих, прокажених, паралізованих, сухих, сліпих, німих. Зціляв при різних обставинах не тільки іудеїв, але й язичників, в будь-якому місці, в будь-який час, по проханню самих людей чи інших, чи навіть без всякого прохання. Він сам спішив до тих, хто потребував Його цілительної допомоги.
Єдине, що Господь вимагав від тих, кого зціляв чи їх рідних чи друзів – це твердої віри в Його Божественну всемогутність. Він творив чудеса там, де бачив прояв такої віри. «Бодрись, дочко! Віра твоя спасла тебе» (Луки 8, 48), – сказав Господь зціленій ним кровоточивій жінці; «по вірі вашій нехай буде Вам» (Матвія, 9, 29), – двом сліпим; «не бійся, тільки віруй, і буде спасенна» (Луки 8, 50), – начальнику синагоги Іаіру про його дочку; «о жінко, велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш» (Матвія 15, 28), – жінці-хананеянці.
В сьогоднішньому Євангельському читанні говориться про чудо зцілення, звершене Господом у відповідь на проявлення незвичайної твердої віри. «Йди, і як ти увірував, нехай і буде тобі» (Матвія 8, 13), – сказав Господь капернаумському сотнику, здивувавшись силі і твердості його віри.
Як проявилась ця віра? Коли Господь у відповідь на прохання сотника про зцілення його розслабленого і дуже стражденного слуги сказав: «Я прийду та зцілю його», сотник відповів: «Господи, я недостойний, щоб ти увійшов під мою покрівлю; скажи тільки слово, той одужає слуга мій» (Матвія 8, 7-8).
Яке розуміння свого недостоїнства! Яке глибоке смирення! Яка тверда віра! Почувши про чудеса, які звершував Христос, сотник увірував в Нього і по цій вірі звернувся до Нього з проханням про зцілення свого хворого слуги. Він відчував своє недостоїнство через те, що був язичником, і відчував свою неготовність для близького спілкування з такою високою і святійшою Особою.
Один з отців і вчителів Церкви Блаженний Августин так говорить про сотника: «Рахуючи себе недостойним, щоб Христос ввійшов в його дім, він був визнаним достойним того, щоб Господь поселився в його серці, – більш кращий дар, бо Христос заходив в помешкання багатьох, наприклад, в дім гордовитого самооправдателя фарисея (Луки, 7, 36; 14, 1), але їх серця були позбавленні Його присутності. Але сотник прийняв в своє серці Того, Кого він не приймав в свій дім. Він показав тверду віру Господа як у Всесильного і Чудотворця, так що по його щирому переконанні одного слова Господа було достатньо, щоб видужав хворий слуга».
В підтвердження своєї віри у всемогутність слова Господнього сотник зіслався на свій досвід воєначальника: «Бо хоч я чоловік і під владою, але маючи під собою воїнів, скажу одному: підійди, і він йде; а другому: прийди, і приходить; і наймитові моєму: роби те, і робить» (Матвія, 8, 9). Якщо я, сам будучи підвласною людиною, – як би говорить сотник, – наказую своїм підлеглим і вони виконують мої накази, то тим більше Ти, Який не знаходишся під владою, можеш використовуючи Своє духовне Небесне Воїнство завжди і всюди звершувати Твою волю.
Така віра пробудила здивування в Самого Господа. Євангеліст говорить: «Почувши це, Ісус здивувався, і сказав до тих, що йшли за ним: істино кажу вам, навіть в Ізраїлі не знайшов я такої віри» (Матвія, 8, 10). І ця віра відразу була нагороджена: «Йди, і як ти увірував, нехай і буде тобі». І одужав слуга його у той же час (Матвія 8, 13).
Дорогі браття і сестри, розслаблений і страждаючий слуга був зціленим Господом по вірі його господаря сотника.
В чому особливість віри сотника, якої і ми можемо повчитися у нього? Яка була ця віра? Перш за все, як ми вже зазначали , сильною і твердою – «скажи тільки слово, і видужає слуга мій». Чи є у нас хоча б подоба такої віри?
Ми дуже часто звертаємося до Господа з молитвою про зцілення від різних хвороб, але далеко не завжди отримуємо те, чого просимо, тому що наша віра не настільки тверда. В своїй молитві ми проявляємо не настільки тверду віру, якої нам не вистачає, а скільки у ній сумнівів, вагань і навіть лицемірства. Слово Боже нам говорить: «Коли хто скаже горі цій: піднімись і кинься у море, і не сумніватиметься в серці своїм, а матиме віру, що станеться по його слову, то буде йому, що тільки скаже» (Марка, 11, 23). «А той, хто сумнівається,- по словах апостола,- нехай не думає отримати що небудь від Господа» (Якова, 1, 6-7); «хто завагається , то душа Моя його не вподобає» (Євреям, 10, 38), – говорить Господь.
Накінець, віра сотника поєдналась з гарячою любов’ю до ближнього. Саме ця любов і співчуття навіть не до рідної людини, а до свого слуги, спонукала його звернутись до Спасителя.
Чи є в нас така віра, яка діє любов’ю? Чи проявлялась наша віра у справах любові до ближнього? На жаль, дуже часто в наших вчинках проявляється не любов, а ворожість до ближніх, холодність та байдужість до них. Звертаючись до Бога за допомогою в своїх потребах і хворобах, ми або носимо в собі неприязнь і злобу на свого ближнього, або проявляємо байдужість до бід інших людей, забуваючи попередження Апостола про те, що буде «суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя» (Якова, 2,13).
«Йди, і як ти увірував, нехай і буде тобі», – сказав Господь сотнику. Ці слова стосуються і нас. Ми всі отримуємо від Господа по мірі нашої віри. І ми звертаємось до Господа з різними проханнями, але далеко не завжди отримуємо прохане. Це відбувається частіше всього саме тому, що наша віра не володіє тими властивостями, якими володіла віра сотника. Вона не тверда, слабка, хитка, не поєднана з глибоким смиренням, а також відчуттям свого недостоїнства перед Богом, не виражається в діючій любові до ближнього. І тому нам особливо усердно необхідно дбати про утвердження своєї віри.
Вчіться, браття і сестри, віри у сотника, наслідуйте його смиренню і любові до ближнього. Тоді і наша віра стане приємна Богу, і Господь не відкине її, і на всі наші прохання ми почуємо Його благу відповідь: «Йди, і як ти увірував, нехай і буде тобі». Амінь.
Благочинний Кафедрального округу м. Луцьк
прот. Вадим Лебедь
21.06.2026
Проповідь у неділю третю після П’ятидесятниці
«…не кажіть: що нам їсти? чи що пити?
або: у що одягтися» (Мф.6:31)
Дорогі во Христі браття і сестри! Господь через сторінки святого євангелія навчає нас вічним цінностям, які важливі для душі і Царства Небесного.
Господь говорить про те, що людина в земному житті втрачає орієнтири: забуває чи не розуміє, що є головне і що другорядне; що важливе, а що суєтне і не потребує уваги. Тому ми чуємо призов: «спершу шукайте Царства Божого» (Мф.6:33), «не піклуйтеся про завтрашній день» (Мф.6:34), «про одяг чого піклуєтесь» (Мф.6:28), чи «що їсти, чи що пити» (Мф.6:31).
Спаситель каже, що «не можете служити Богові і мамоні» (Мф.6:24). Мамона у древніх сирійців – це бог багатства. Язичники поклонялися ідолові і просили матеріальних благ. Тому це не просто бажання земного, а цілий культ поклоніння, де людина просить, продає себе за матеріальне і очікує від ідола виконання прохань і примноження.
Тому, якщо людина служить лише багатству і поклоняється матеріальному, вона губить свою душу. Святитель Іоан Златоуст це місце із євангеліє тлумачить і каже, що можна бути багатим, але не служити ідолу, можна матеріальне використовувати на милосердя і додає, що багатство робить нас полоненими, рабами і помрачає нам розум (Бесіда 21, пояснення 6:24).
Ми розуміємо, що гроші – це папір, золото, срібло – лише метал, але якщо людина ціллю життя ставить лише збагачення і її розум та серце бачить лише багатство, то вона – раб гріха. Матеріальні цінності не зло, зло – те, як ми ставимося до земного.
І далі Господь вказує нам свій промисел про нас, що Його турбота і любов до нас безцінні, бо Христос турбується навіть про природу. «Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть і не збирають в житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Чи ви ж не багато кращі за них?» (Мф.6:26). «Подивіться на лілії польові» (Мф.6:28). Цими словами Господь показує турботу про весь світ і тим більше про людину.
Церква знає багатьох людей святих, які були багаті, але їхнє матеріальне послужило їм на спасіння. Царі, князі будували храми, монастирі, лікарні і жертвували на діла милосердя.
Такі святі як великомученик Георгій Побідоносець, великомученик Пантелеймон і багато інших святих роздавали повністю своє майно. Приклад Волинського святого князя Ніколи Святоші, який будучи людиною не бідною, знатною, допомагав та жертвував свої багатства, а в кінці вирішив піти в монастир і жив простим ченцем у бідності і простоті. Це живе свідчення того, що матеріальне допомогло людині знайти спасіння.
Тому бідність чи збагачення не спасають людину і її душу, а життя в Бозі і виконання тих заповідей, які залишив нам Господь. І бідний не повинен спокуситися багатством ближнього, а багатий повинен служити від достатку свого. Але ніщо не повинно стати на заваді спасіння душі.
Тому дорогі брати і сестри, дай Боже все наше життя служити Богові, любити і виявляти старанність і знайти Царство Небесне. Амінь.
Прот. Георгій Віхоть,
клірик кафедрального собору
Всіх Святих землі Волинської
(Луцький кафедральний округ)