З історії Світязя і церкви

Велично котить сині, прикрашені чарівними діамантами, хвилі красень Світязь. Тисячі людей освідчувались йому в найчистіших, найблагородніших почуттях, однак ніщо не впливає на його незворушність, спокійно вітає він того, хто приходить з хорошими намірами і того, хто залишає на його берегах фізичний чи моральний бруд. За своє довге життя довелось побачити всякого, могутній лікар час стер з пам’яті не одну криваву рану.

Немало легенд і переказів передається з покоління в покоління про найбільше озеро в Україні. Сьогодні всі знають легенду про походження волинської перлини: князь Мендовг, вирушаючи у військовий похід, покликав собі на допомогу князя Тугана, володаря міста, що стояло на місці, де тепер озеро. Несподівано на місто, в якому залишились донька князя, жінки та діти воїнів, напав ворог. Зрозумівши, що врятуватись неможливо, непорочна князівна впала навколішки і стала просити захисту в небесних сил. І сталось диво, Ворог не зміг поглумитися над дівочою красою вона щоразу являє себе світові у вигляді білих лілей.

Коли перший поселенець підійшов до озера і вдивився в його голубу далечінь, то, певне, подумав: чи не море це? Що там за обрієм? Може то синь озерна голубиться в зелених масивах лісів чи зелені острови плавають у сині озерній?

Про розміри озера ходять легенди. Довжина його 9,3км, ширина 4,8км, середня глибина – 7м, а в північно-західної частини озера виявлена западина 58,4м. Український Байкал глибший за прославлений угорський Балатон, і легендарну білоруську Нароч. За літо у Світязі прогріваються тільки поверхневі води, на глибині температура води становить 6-8 градусів. Озерна вода дуже чиста, прозора і світла, взимку дрібні предмети в ній можна бачити на глибині 5 і більше метрів.

Світязь озеро карстового походження. Живлять його артезіанські джерела. Береги і дно складені з білої крейди І прикриті піщаними льодовиковими відкладеннями. Береги його нечітко окреслені. Сосни впереміш з березами, грабами, дубами підходять майже до самої води, Іноді вони відступають, поступаючись місцем золотим піскам чудовим пляжам.

Назву озера вчені виводять від давнього ісландського слова, що означає «біле озеро», «світло», інші – від литовського слова, що озна­чає «ранок».Будемо гадати, що озеро дало назву поселенню, перша згадка про яке відноситься до 1444 року.

«Без Бога ні до порога», – за таким правилом жили наші предки, бо вже в архівних документах за 1531 рік згадується про церкву і пара­фію с.Світязь, що входила до складу Любомильської протопопи¹. Саме ж поселення відносилося до Любомильського староства Хомської землі Руського воєводства Польщі. В податкових реєстрах Хомської землі за 1533 рік згадується, що храм с. Світязь платив на рік 16 грошів податку, а в 1564 і 1589 роках-2 форинти.

Історики твердять, що на той час Світязь належав князям Сан-гушкам, які походили з роду князя Володимира Святого, що це були князі давньоруські, православні. Справді, гортаючи архівні докумен­ти, знаходимо запис, який зробив у Світязі князь Роман Сангушко, ста­роста Житомирський у квітні 1560 року. Його батько – Федір Сангушко (володимирський староста (1531-1547), маршалок Волинської землі (1531-1547)) був невтомним поборником Православ’я, меценатом численних храмів древнього Володимира, Берестія, Києва, Вільна, Луцька, а також фундатором церкви святого Миколая у Милецькому монастирі, Видубицького, Жидичинського та Зимненського монасти­рів. Похований у Києво-Печерській Лаврі. Роман Сангушко ж з дру-жиною поховані у княжій усипальниці в Милецькому монастирі згідно їхньому заповіту.

До того ж часу відносяться і перші наукові дослідження о. Світязь. Фламандський картограф Герард Меркатор двічі робить спробу нанести озеро на карту, За його даними довжина Світязя була понад 15км, ширина – більше 10км. Чи справді це було так? На це питання можуть дати відповідь тільки вчені.

А світязька церква після Берестейської унії 1596 року під тиском католицької Польші стає уніатською, ЇЇ священики, що дотримуються східного обряду піддаються знущанням з боку польських землевлас­ників. Так у 1719 році священики с.Світязь (о. Василь Лобачевский) і с.Пульмо подавали скаргу на шляхтичів Яна Міцельського та Ганну Сесчивітовську за брутальне ставлення до них.

Та мала церква і своїх покровителів: князь Дмитро Корибуг Вишневський, староста Любомильський, видав їй дозвіл на власні угіддя.

6 липня 1659 року дипломом короля Яна Казиміра Любомльське староство вотчинним земським правом (в тому числі і Світязь) було по­дароване київському воєводі, гетьману Запорозьких військ Іванові Виговському, а після його смерті – синові Остапові. Юридично Виговські володіли ним до 1768 року, але жили тут набагато довше.

А 2 травня 1775 року Любомль з прилеглими до нього землями був передарований графу Францішеку-Ксаверію Браницькому ніби­то за те, що він у 1762 році врятував від смертельної небезпеки майбут­нього короля Польщі Станіслава-Августа Понятовського. Поляки про графа писали: «Від наймолодших літ одважний і веселий, нехтував не­безпекою, шалений безумець. Мав багато тямущості, був дуже швид­кий, але не вчений. Стріляв на льоту, у колодку ножа попадав здале­ку». Та одягався не за польським звичаєм, а по-козацьки. Граф у Світязі дозволив вільну рубку лісу для храму.

Після третього поділу Польщі у 1795 році всю територію Любомильського староства було приєднано до Волині, Розпочався процес повернення в Православ’я. Так Світязька церква стала відноситися до Любомильського благочинного округу Володимир-Волинського повіту Волинської єпархії.

У відомості про церкву свя­тих апостолів Петра і Павла від 23.12.1796 року відмічено, що храм дерев’яний, старий, але до священнослужіння придатний. Має приписні села Смоляри і Голядин, V с.Світязь нараховується 101 двір, 508 дорослих жителів, всього ж прихожан з приписними селами – 643, до церкви належало орної землі в три зміни на 27 днів на 21 косаря.

Станом на 31.12.1804 року парафія мала 708 прихожан, при церкві був дячок та паламар, у 1811 році жителів зменшилось до 567 чо­ловік (можливо через якусь морову хворобу), а в 1813 році-вже 682,

22 січня 1834 року храм зго­рів від недопаленої свічки. Вдало­ся врятувати легкі речі, книги, копії метричних книг, починаючи з 1799

року. Але вже в 1835 році світязяни звели дерев’яну каплицю з дзвіницею, яка мала ту ж назву. Можливо, її будували ближче до озера.

Новозбудована кам’яна церква

На початку 1840-х років стараннями сина Ксаверія графа Владислава Браницького (1782-1843) у Світязі розпочато будівництво мурованої церкви. Село тоді налічувало 140 дворів і 1150 жителів. Будівництво ж храму закінчила дружина Владислава – графиня Роза Станіславівна Потоцька вже після смерті чоловіка. Відомо, що родина Браницьких побудувала храми в Шацьку та в Головно.

В 1846 році церква була освячена. Священиками на той час були о.Федір Тетеруковський (до 1843 р.) та о. Євфимій Пінькевич (з 1843 р. і пізніше). Споруда зведена на східному березі озера, одноку-польна. Центральна частина має в своїй основі коло, із заходу до неї прибудований притвор, зі сходу – вівтар. З півдня і півночі – чотирьох-колонні тосканські портики з двосхилим дахом. Центральна частина вища, вона завершується куполом, що переходить у невеликий бара­бан, завершений цибулиною з хрестом. Другий ярус завершується карнизом. Фасади церкви оштукатурені, плоскі, де з двох сторін було виконано два пілястри нескладної форми. Вікна прямокутні з простим обрамленням. Арочні вікна є тільки над входом у церкву.

В основу церкви покладена традиційна для України трьохдільна схема, реформована під впливом класицизму в центральну ротондову композицію (вплив петербурзької архітектури XIX ст.) Розвинутий монументальний купол підкоряє собі всі частини споруди, створюю­чи характерний для Волині силует.

На південь від храму по вісі південного фасаду розміщена трьохпілонна арочна дзвіниця без цоколя, увінчана трикутним фронтоном.

З тих часів храм майже не перебудовувався. Важкі двері закри­ваються масивним замком, а розміри і вага ключа говорять про давні вміння слюсарів.

Рішенням Ради Міністрів УРСР церква, як пам’ятник архітектури, взята під охорону держави, охоронний номер 1043.

В храмі навіть в ясний день панує напівморок. З тих далеких ча­сів тут збереглися іконостас. Райські ворота, Голгофа, ікони Спасителя, Богородиці та святителя Миколая.

Світязяни люблять свій храм, дбають про його благоустрій. Тут навіть серед зими багато живих квітів.

За документами 1860 року в церкві начиння мало, але цього до­статньо для богослужінь. Землі при храмі 135 десятин. Священик про­живав у п’ятикімнатному будинку з кухнею. Жалування причту- 202 кар­бованці сріблом. В цьому ж році Світязь відвідав Архієпископ Антоній.

Після конфіскації багатств Браницьких озеро Світязь могли ви­купити селяни, але вони цього не зробили, гаді воно було подарова­не за визначні заслуги генерал-губернатору Михайлові Драгомирову, про якого розповідали, що це була людина шляхетна, яка не дуже ви­зискувала навколишній люд. Він приїжджав на озеро тільки кілька ра­зів, мріяв про піднесення рибного господарства, відрядив для цього спеціально якогось єврея Гірдвайня, досліджував із ним залізні дже­рела, але невдовзі помер, так нічого не запровадивши

Заснування і сьогодення обителі

З 1999 року для Петропавлівського храму починається нова сто­рінка історії, 3 приходом о. Василія Дем’янчука при церкві починає діяти недільна школа, здійснено перекриття храму, заново побілено стіни ззовні, повернуто частку колишньої церковної землі (1,25га), до вівтарної частини храму добудовано паламарку, зроблено опалення в церкві.

З 1999 по 2004 рік при Світязькій парафії на турбазі щоліта діяв православний табір для дітей-сиріт. Фундатором його був Високо-преосвященній ший Владика Симеон, архієпископ Володимир-Волинський і Ковельський.

Починався і закінчувався день табору молитвою та хресним хо­дом з іконою та свічками навколо території, Протягом дня духовні бе­сіди чергувалися з іграми на біблійну тематику, пантомімами, сценка­ми, конкурсами малюнків, вивченням і співом пісень. Окрім того, діти купалися, загоряли, грали в спортивні ігри, ходили в ліс на екскурсії, приймали лікувальні процедури, п’ять разів на день харчувалися. Діти обов’язково приступали до таїнства Сповіді та Причастя, їздили на екс­курсію у Володимир-Волинський та Зимно .

27 вересня 2001 року у Світязькому храмі замироточила Почаївська ікона Божої Матері. З того часу потік людей, що приїздили на мо­литву, збільшився. А навколо настоятеля гуртуються люди, що шукають духовного життя, Першими були Сергій Крамар, Олександр Шиндяпін (тепер священнодиякон Ніфонт), Сергій Омелянюк (тепер ієрей)

А 29 березня 2002 року вперше в історії парафії тут відбувся чернечий постриг (настоятель храму о. Василій став ієромонахом Арсенієм), а наступного дня – хіротонія диякона Федора Шопука (тепер священик храму с, Світязькі Смоляри). Тоді ж Владика Симеон оголосив про перейменування храму с, Світязь у Петропавлівський скит Низкиницького чоловічого монастиря.

Коли настав час копати рови під фундамент братського корпусу, до о. Арсенія підійшов житель с. Омеляне і сказав, що йому ще 20 років тому приснився сон, ніби на тюльпановому полі (тут один селянин довгий час вирощував тюльпани на продаж, воний тепер часто викидають зелені листочки із землі) копають рови. Він запитав тодішнього батюшку: «Що тут буде?» – «Монастир», – відповів той.

28  жовтня 2003 року архієпископом Володимир-Волинським і Ковельським було звершено Літургію та молебень і закладено наріжний камінь храму на честь ікони Божої Матері «Спорительниця хлібів» та капсулу з документом про заснування Петропавлівської обителі.

16 квітня 2005 року на Божественній Літургії Владика Симеон оголосив про перейменування скита у Світязький Петропавлівський чоловічий монастир.

За останні роки тут хресними ходами побували Кровоточивий образ Спасителя (влітку 2004р.). ікони з Іллінського храму Чорнобиля (влітку 2005р.), мощі святих мучеників Холмських і Підляських (23 червня 2007р.).

В храмі святих Апостолів Петра і Павла є Ікони Іова та Амфілохія Почаївських. Хто інколи буває тут, може на них навіть не звернути уваги. Насельники монастиря помітили на них маленькі крапельки мира, які тепер перетворюються в темні плями і спускаються нижче по іконах, Такі ж плями помічені на Іконах І в самому Почаєві.

Стараннями настоятеля в лютому 2007 року в монастир прибула часточка мощей угодника Божого з гори Сінай.

11 липня 2007 року сюди привезений ковчег із часточками мощей преподобних отців Києво-Печерських, для тих світязян і гостей обителі, хто потребує молитви преподобних отців, тепер вони завжди поруч.

        На теперішній час в монастирі поряд з древнім Петропавлівським храмом діють ще три “молодих” храми: на честь ікони Божої Матері “Спорителька хлібів”, преподобного Олексія чоловіка Божого та апостола і євангеліста Іоанна Богослова. Здійснюються повні добовий і річний цикли Богослужінь.

        При монастирі діє готель для паломників.

В недільні та святкові дні Божественно Літургія звершується в храмі-каплиці на честь Різдва Іоанна Предтечі, що на території пан­сіонату «Шацькі озера». Поруч з каплицею та на Шацькому ринку ді­ють іконні лавки, де можна придбати духовну літературу та церковне начиння.

          Петропавлівський монастир знаходиться в стані розбудови, тому бротія змушена рахувати кожну копійку, радіє придбанню речей необхідних не тільки в будівництві, а й у щоденному побуті, тому щиро вітає кожного, хто надає матеріальну чи фізичну допомогу